Методичні рекомендації

ОСНОВИ  КРИЗОВОЇ  ІНТЕРВЕНЦІЇ. 
Дебрифінг – форма кризової інтервенції, що являє собою особливим чином організоване обговорення в групах людей, які спільно пережили стресову або трагічну подію.
Мета – мінімізувати ймовірність важких психологічних наслідків після стресу.
Дебрифінг не може запобігти виникненню наслідків травмуючих подій, але він перешкоджає їх розвитку, сприяє розумінню причин і пропонує дії і заходи, які полегшать процес виходу з кризи. Тому це водночас і метод кризової інтервенції, і профілактика.
Дебрифінг можна проводити в будь-якому місці, але найкращий варіант – коли приміщення зручне, доступне та ізольоване від сторонніх.
У групі повинно бути від 10 до 15 осіб і двоє ведучих (дебриферів).
Завдання дебрифінгу:
• Відреагування вражень, реакцій і почуттів
• Зменшення індивідуального і групового напруження
• Зменшення відчуття унікальності і патологічності власних реакцій
• Мобілізація внутрішніх і зовнішніх групових ресурсів, посилення групової підтримки, солідарності, розуміння
• Підготовка до переживання тих симптомів або реакцій, які можуть згодом виникнути
• Інформування учасників про те, де вони в подальшому можуть отримати допомогу.
Інструкція до проведення дебрифінгу
Дебрифінг зазвичай проводиться не пізніше, ніж через дві години після травмуючої події.

Дебрифінг проводять двоє дебриферів – ведучий і асистуючий.

Процедура складається з п'яти фаз.
Перша фаза. Вступ
Знайомство: дебрифери та учасники представляються. Ведучі висловлюють жаль з приводу того, що сталося.
Роз’яснення мети дебрифінгу: допомогти впоратися з наслідками травмуючої події.

Слід підкреслити, що дебрифінг – це не психотерапія; ця процедура дозволяє поділитися своїми почуттями і реакціями, допомогти собі та іншим, дізнатися про те, які бувають зазвичай реакції на подібні події і як з ними справлятися.
Прийняття правил задля створення атмосфери безпеки.
Рекомендовані правила:
• Залишатися в групі протягом усього часу (дві години)
• Говорити тільки від себе (від першої особи)
• Не ухилятися від теми
• Право не висловлюватися
• Ставитися одне до одного з повагою, не висловлювати оцінкових суджень
• Збереження конфіденційності Учасники можуть доповнити цей список.
Учасники можуть задавати уточнюючі питання.
Ведучі повинні переконатися, що в приміщенні немає нікого із сторонніх, – наприклад, журналістів, представників адміністрації, – які не мають безпосереднього відношення до події.Друга фаза. Звернення до фактів і думок
Попросіть учасників по колу відповісти на наступні питання:
• Хто ви і як пов'язані з подією (або з жертвою)?
• Де ви були, коли сталася подія?
• Щу трапилося?
• Якою була ваша перша думка, коли ви усвідомили, щу сталося ?
(питання для свідків події, рятувальників, постраждалих)
• Якою була ваша перша думка, коли ви дізналися, щу сталося?
(варіант попереднього питання для тих, хто не був безпосереднім свідком)
Дебрифери коротко перефразовують кожну відповідь.

Третя фаза. Звернення до переживань
Можливі запитання:
• Що є найважчим для вас у цій події (у тому, що відбулося)?
• Що ви відчували на фізичному рівні, які тілесні відчуття ви переживали ?
• Що ви бачили?
• Якою була ваша реакція?
Якщо ви працюєте з групою з найближчого оточення людини, яка покінчила з собою чи загинула, можете запитати: «Якби ви могли зараз щось сказати цій людині, щу б ви сказали?»
Якщо це група людей, безпосередньо присутніх при події (свідки та постраждалі), можете запитати: «Щу з того, що ви побачили, почули, відчули (можливо, звуки, запахи та ін.), закарбувалося в пам'яті і тривожить вас зараз найбільше?»
Якщо група невелика, ви можете просити учасників відповідати на питання по колу, якщо більша – в довільному порядку. Заохочуйте учасників відповідати один одному, фасилітуйте обговорення, повторюючи питання, перефразовуючи висловлювання, віддзеркалюючи почуття учасників. Учасники повинні відчувати, що будь-які їхні емоції мають право на існування, що вони важливі і заслуговують на повагу і прийняття.
Четверта фаза. Навчально-просвітницька
Інформуйте учасників, якими є типові реакції на стресові ситуації. Інформацію можна роздати учасникам у друкованому вигляді і попросити їх сказати, які з цих реакцій вони переживають.
Підкресліть те, що описані стани та симптоми – це нормальні реакції на ненормальну ситуацію, що з часом вони минуть. Розкажіть, з якими реакціями учасники можуть зіткнутися через деякий час.
Поговоріть про те, як учасники можуть подбати про себе додатково і самостійно. Інформуйте їх про те, де вони можуть отримати допомогу згодом.
Дайте відповідь на запитання учасників.
П'ята фаза. Підсумки
• Резюмуйте коротко все, що було проговорено.
• Запитайте, чи не зосталося чогось важливого, про що хотілось би сказати зараз.
• Подякуйте всім за участь, за те, що змогли поділитися своїми почуттями, підтримати одне одного.
• Нагадайте про конфіденційність.
• Запропонуйте учасникам подумати про те, як вони можуть підтримувати один одного надалі.
Пост-дебрифінг
Приділіть час (20–30 хвилин) неформальній бесіді: поговоріть сам-на-сам з тими учасниками, які викликали у вас найбільше занепокоєння.
Обговоріть з ко-дебрифером виконану роботу: дайте один одному зворотний зв'язок, обговоріть найважливіші моменти.